Ви зараз тут: Головна > Обряди та звичаї > Звідки, ти Кусте? > Вшанування предків
 

Опитування

Як часто Ви відвідуєте нашу бібліотеку!
 

Статистика



Вшанування предків Друк e-mail
Написав(ла) Адміністратор   
П'ятниця, 25 травня 2012, 15:09

Перш ніж приступити до детального опису обряду „ Водіння Куста", хочу розповісти   про  органічну  його  частину,  без  якої моя  розповідь  про унікальну пам'ятку давньої української культури  була б  неповною -  вшанування  предків жителями села Сварицевичі.

Дійство це, як і обряд вбереглося і донині. Воно відбувається напередодні „Водіння Куста". Після церковної відправи всі мешканці села збираються на цвинтарі. Цвинтар прикрашали, як і зараз зеленим лепехом, гілочками клену, липи, червоної горобини та квітами.

"Старші жінки викликають на розповідь своїх померлих родичів - у формі речитативу вони оповіщають небіжчиків про найважливіші полії, які сталися протягом року. Той, хто хоч раз побував на таких дійствах, на все життя запам’ятає  цю хвилюючу й бентежну хвилину - весь цвинтар озвучується розмовою-бесідою з предками. Очевидно, що розмова моїх односельчан з померлими один з варіантів давньої традиції.

Цей обряд також реноме язичництва. З історичної літера­тури ми знаємо: наші пращури свято шанували своїх предків, що було невід'ємною формою їхнього світогляду. За кожної пори року — весною, влітку, восени та взимку — вони відзначали в такий спосіб пам'ять про померлих — так звану Вечерю дідам. Щоразу у визначені дні прибирали могилки, приносячи до них їжу. Крім того, обрядову вечерю для дідів готували і вдома. Це дійство увійшло в науковий обіг як культ предків. Очевидно, сварицевська розмова з померлими — один з варіантів давньої традиції.

Зайве переконувати про високогуманність і шляхетність таких обрядів. Віддати повагу, пом'янути, прибрати могилки своїх батьків-матерів — що може бути почеснішим і святішим? Скаже­мо так: у наш час дехто зовсім призабув стежку до цвинтаря. Позаростали бур'янами, подичавіли поховання найдорожчих і найближчих людей, і німим докором печугь наше сумління занедбані могилки як ознака бездуховності поколінь...

Але то окрема розмова. У Сварицевичах, на щастя, з подібними явищами не зустрінешся. Більше того, на цвинтарі є безіменна могилка партизана. Влаштовуючи поминальний обряд, мешканці почергово прибирають її і викликають на розмову, як рідного сім'янина. Факт, вартий особливої уваги.

І ще одна цікава деталь. У цьому селі зберігся цілий комплекс давніх язичницьких поховань у заруби.

Замість хрестів могилки позначали дерев'яними зарубами — з усіх сторін надгробка клали по три деревини і ув'язували їх на кутах у замок. Ця давня зарубна форма кріплення плах збереглася на залишках Золотих воріт у Києві й досі. Крім зарубів, на багатьох похованнях, замість хреста, клали камінь, що свідчить про язичницьке їх походження. Як стверджують старожили, в давніші часи, коли ліс належав панам, заруби могли робити лише заможні селяни, а горопашні клали каменя чи висаджували деревця — горобину, березу, рідше клен. Наскільки мені відомо, таких форм поховань, прибережених до нашого часу, на Україні немає, і тому сварицевицький цвинтар також є унікальною обрядовою пам'яткою.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити