Ви зараз тут: Головна > Обряди та звичаї > Звідки, ти Кусте? > Зелені свята
 

Опитування

Як часто Ви відвідуєте нашу бібліотеку!
 

Статистика



Зелені свята Друк e-mail
Написав(ла) Адміністратор   
П'ятниця, 25 травня 2012, 15:07

На Рівненщині, в найвіддаленішому куточку Дубровицького району, серед лісів та боліт розмістилось село Сварицевичі. Село, на перший погляд, нічим не відрізняється від тих сіл, що розкидані на Поліссі. Люди в ньому живуть справами ї думками сучасності, але є те, що відрізняє це село від інших - у Сварицевичах зберігся прадавній пласт глибинної культури, унікальний дохристиянський древлянський обряд «Водіння (ходіння) Куста»  Описати обряд „Водіння Куста", не зробивши належний акцент на саме його підґрунтя , - Зелені свята. Саме вони повністю залежали від природи місцевості та від Паски - їх відзначають на сьому після Великодня неділю, і здебільшого вони збігаються з червнем-місяцем ( скажімо, з 1983 по 2000 рік Трійця лише тричі припадає на кінець травня, а решта - в червні ). В цей час пишно розквітає природа і люди намагаються опоетизувати її різними обрядодійствами. Тому тиждень перед Трійцею називають „зеленим", „клечальним" або „русальним", а три останні дні цього тижня і три перші дні троїцького тижня називаються „Зеленими святами".

У народі це свято особливо пошанівне, хоч про його походження серед простого люду нема чіткої думки. В одних випадках іформатори, відповідаючи на запитальник, розісланий в 20-х роках Етнографічною комісією Всеукраїнської Академії . наук (надійшло понад 15 тисяч відповідей з усіх сільських регіонів України), стверджували, що в цей день начебто Бог створив землю і засіяв її зеленню, інші вважали, буцімто Христос, Петро і Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою короною дерева, а тому й триденне свято; дехто вважав, що Христос, в'їжджаючи до Єрусалима на осликові, обрав собі шлях не по килимах, що їх розстеляли багаті, а по галузках, якими прикрашали путівець бідняки,— звідси й прикрашання обійсть зеленню. Чимало анкет підтверджують думку, що триденність свят пов'язана з Богом-отцем (неділя), Богом-сином (понеділок) та Богом-духом святим (вівторок).

Що б там було, але Трійця, після Різдва та Великодня, вважалася в народі одним з найбільших свят. На моє глибоке переконання, його початки сформувалися ще в дохристиянських віруваннях. Поетичний настрій свята, пов'язаний з живим спілкуванням природи, був настільки живучим і шанованим, що християнство змушене було залишити його в ранзі великих.

Відтак можна вважати, що у давнину наші пращури пов'язували трійчанські свята з буйністю і живосиллям природи, в яку вони свято вірили. Про це наочно підтверджує вся сукупність дійств — оздоблення помешкань різноманітними травами та гілками дерев, а також русалієвими дійствами, супроти яких виступала церква.

Підчас Зелених свят, за народним віруванням .прокидаються мерці, виходять і води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата завивають вінки, а також виконується ряд цікавих обрядів.

Зелений тиждень починається з четверга. Про це так згадує жителька с. Сварицевичі Хартина Наумівна Галушко : «В гетой день усі дівки йшли на поля чи в ліс і там завивали вінки - на всі святки і при гетому співали:

Ой зів ю вінки та на всі святки.
Ой на всі святки, усі празнички,
Бо в саду весна  розвивається.
Дочкабатькадожидається:
.. Ой. мійбатеньку, мійголубочку.
Ти прибудь сюди хоч на хвилечку,
 В мене в типові під ворітоньки
Синє море воює розливається,
Ой, не море ж то розливається,
 Пани-вражіньки із’жджаються»

Сплівши віночки, дівчата одягали їх на голови і носили цілий день. Батько-господар ставив стола в дворі під берізкою, а на стіл - випивку і закуску. Серед закуски завжди була смажена яєчня.

В п'ятницю дівчата йдуть знову у той самий ліс, де завивали вчора вінки, щоб їх розвивати. Кожна дівчина   оглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів'яв?

По цьому судять про своє щастя чи нещастя. Про це співається і в пісні:

Пусти мене, мати.
У гай  погуляти.
До білої березоньки,
 Про щастя спитати...

Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх «на дев'яти межах» і давав коровам, щоб було багато молока. В цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі.

У суботу, а по-народному в ,,клечальну суботу", власне напередодні Трійці, ще досхід сонця дівчата й молодиці йшли на поля чи луки і рвали запашне зілля: материнку, чебрець, полин, лепех. Зірваним зіллям прикрашали домівки .обтикуючи стіни, лави, вікна, образи, а лепехом притрушували долівку. Дітвора також приймала участь у підготовці до свята. Засипати усі стежки в дворі лепехом (аїром) - це завдання лягало на плечі молодших членів сім'ї.

«Діти  його наносять кошеликами, що аж голова кругом ішла од того запаху в дворі і хаті», - згадує Чудінович Катерина Гнатівна. Ввечері па „клечальну суботу" чоловіки йшли босоніж до лісу (щоб дерево не всохло), аби запастися гілками клена, берези, липи, ясена чи осики, і  „клечали" ними обійстя — ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Крім того, стежку, яка вела від дороги до порога  («глетчану алею»), обтикували високими галузками окремо.

Щоправда, осикові гілки намагалися приправити лише в глухих кутках подвіря , «щоб відьми не заходили». Загалом це дерево вважалося в народі «грішним», оскільки, як переповідає легенда, лише осика пропустила цвяхи, коли розпинали Христа; відтак у народі з неї не будували хат (бо гроза влучить у грішне дерево»); не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць…

У селі всі хати ще звечора вбиралися зеленим гіллям. Стріхи хат …в нашому селі   квітчали   кленом   і   березою.   У   нас   говорили,   що  то  душі   померлої   рідні приходять до хати  й  ховаються  в  клечанні.   Не  квітчати  хату - було  гріх".  – розповідає  Катерина Гнатівна.

„Квітчаємо, бало, хату в суботу: за ікони материнки, чебрецю накладемо. Засвічуємо лампадку перед образами, або свічку запалимо, долівку посипаємо лепехом, - воно й пахло добре, і гарно було. Жили, як люди." - ділиться своїми спогадами Хартина Наумівна.

А ще в суботу перед Трійцею побутує серед жителів села і до нині обряд «Діди» ( під ними розумілися всі мертві предки, незалежно від віку і статі), про які мешканка села Віра Зиль розповідає: «Діди» - це поминальна субота, вони ше й зараз в нас є. У нас «Діди» зимові, весняні, літні й осінні. Зимові - масляньчні, весною - перед Великоднем і в понеділок після Паски -Радуніца2. Літні - в суботу, перед Трійцею. Осінню -дмитрівські, перед Пилипівкою. На «Діди» мусово треба було помити хату, прибрати, щоб було чисто. Вже в суботу на «Діди» боронь Бог шо робити. Кажуть, шо родичі-по-койники прийдуть на обід. Колись мати казала: «Діди», «Баби»3. На «Баби», я знаю, посне було, а «Діди» - шоб були повсігди. На «Діди» кашу варять, борщ. Борщ і каша - то для поминання завжди обізатильно. Ше яєчню жарили, млинці, коливо роблять. «Діди» приходили вранці, тоді мати свічку запальовають і споминають. Так само помінають, як покойників. Потім сідали за стіл, давали «Дідові» чи «Бабі», а потім самі їмо. Пообідали, а свічка хай погорить. Зі стола не прибирали, бо прийдуть померлі душі вгощатися».

Неділя Зеленого тижня називається П'ятидесятницею, або Трійцею. Ось як описує цей день в українському селі середини 19 століття відомий етнограф Олекса Воропай: „Там куди не подивишся - все і скрізь зеленіє. Біля порога хати поставлені зелені дерева; перед вікнами - зелень, тини також уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу чисту хату - і там запашна зелень. На покутті стоїть зелене кленове дерево, що відтіняє собою стіл, накритий білою скатертиною. На столі хліб-сіль. за образами - бузок і гвоздики; на стінах і на стелі теж бузок і гвоздики. Долівка встелена травою, а серед трави є запашний чебрець і гіркий полин від чародійства. В полив'яних горнятах і глечиках, що стоять на вікнах і на столі, красуються півонії. лілеї, фіялки. пижма і боже дерево. Перед іконами жевріє лампадка або воскова свічечка, тьмаве світло якої ледве пробивається крізь густу зелень рослинності. Все це навіває на серце и почуття радості, і почуття благовоління.

Випаливши в печі та попоравшись, що треба в господарстві; мешканці села вбираються в святковий одяг; потім сідають по лавках і, склавши руки, з чистою набожністю чекають благовісті. Вдарив дзвін, всі повагом встали і перехрестилися. Дзвін пробив тричі: народ зашумів, засуєтився і повалив до церкви. Біліють сорочки. радують око барвисті запаски, блищать кольорові намиста, розвивають по вітру барвисті стрічки, вплетені в коси дівчат. Дівочі голівки, крім стрічок, уквітчані ще й барвінком та іншими квітами. В руках кожної дівчини жмутик полину, барвінку, любистку.

Парубки в чорних і сірих суконних свитах, підтягнені червоними, зеленими,     і чи  білими   поясами,   ідуть  чинно,   весело  ступаючи.   Всі  люди,   порівнявшись поважними людьми, скидають перед ними шапки, а ті вітають їх:

- Добрий день, зі святою  неділенькою, будьте здорові!

Старші люди одягнені простіше, але теж чисто й охайно. Набожність просвічується в їх лицях; до церкви вони наближаються поважним, рівномірним кроком. Жінки  похилого віку в довгих свитах,  в кольорових хустках на голові,  ідуть скромно, подаючи собою приклад дітям і внукам.

„Бало всі ходили до церкви: і старі , і малі - не то що тепер обминають церкву, - жаліється Хартина Наумівна, - всім то було вельми великою радостію".

Під час церковної літургії освячувалися принесені прихожанами вода та квіти.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити