Лелека селиться біля добрих людей, а зозуля кує – щасливу долю роздає Друк
Четвер, 08 квітня 2021, 11:32

Краєзнавчий нарис

Першою ознакою початку весни був приліт з теплих країв вівсянок. Саме на  свято Обертіння (9 березня) прилітають перші птахи з вирію і шукають собі місця для гнізд. Старші люди кажуть, що на Обертіння птиця повертається до гнізда, діти – до хліба, чоловіки до жінок та роботи.  Спів вівсянки:  «Діду, діду, сій ячмінь» кликав селянина в поле. Наші бабусі розповідають, що в день Сорока Святих Мучеників (22 березня) сорока кладе на своє гніздо сорок прутиків, прилітають з вирію сорок жайворонків, а господині варили сорок вареників і роздавали їх дітям, щоб ті їли їх натщесерце – «щоб птиця водилася». Також цього дня випікали обрядові «жайворонки», з якими діти ходили по хатах і славили прихід весни:

Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів:

Іще по гороньках  сніженьки лежали,

 Іще по долинах криженьки стояли?
- Не сам же я вийшов. Бо мене послав,
З правої рученьки ключики давав
З правої рученьки літо відмикати,
З лівої рученьки зиму замикати.
Я тії сніги ніжками потопчу,
Я тії криги крильцями поб’ю
І кубелечко я собі зів’ю,
І в кубелечку діток наведу 
 Сварицевицькі жінки коли в перше побачать приліт журавлів з радістю гукали «веселики прилетіли». Веселики, тому що своїм журавлиним окликом в блакитному небі, з радість сповіщають про повернення до рідної землі та приносять веселість з приходом весни. 
А осінню коли тужливим поглядом проводжали в теплі краї говорили «Журавлі, заберіть журбу з собою і до синього моря віднесіть і там її утопіть». Залишаючи рідну землю, вони прощаються з нами журливими окликами , які беруть за душу кожного з нас. Цей птах здавна був символом любові до рідного краю. Він увійшов у народний епос, пісні, вірші, легенди. 
Найбільш уживана веснянка:
Та внадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель
Такий, такий цибатий,
Такий, такий носатий,
Такий, такий дибле,
Конопельки щипле.
Оце тобі, журавель, журавель,
Щоб не займав конопель, конопель!
Ой я тому журавлю, журавлю,
Києм ноги переб’ю, переб’ю!  
Та щоб він не дибав, не дибав,
Конопельок не щипав, не щипав!
Червонокнижний Сірий журавель оселяється  в навколишніх лісах поблизу Сварицевич.  Забарвлення сірих тонів (звідси й назва). Улюблені місця — глухі зарості болота, Своїм довгим дзьобом легко зрізають стебло, дістають кореневище болотних рослин, збирають ягоди.   Чисельність зменшується в результаті осушення боліт. В дитинстві коли вперше побачиш лелеку, який стоїть на верхівці даху задерши голову в верх і голосно клекотав ми радісно приспівували «Бузько клоко, вибив бабі око, волочив, волочив тай у борщ умочив». А, як пролітав вперше над подвір’ям хапали гілочку і кидали до верху з побажанням «На тобі бузько на гніздо і здоров’ячко а нам на тепло й добро». Лелека (бусол, бузько, чорногуз, гайстер) -  символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини. З ним пов’язують народження дитини, бо в народі кажуть. Що немовля до хати приносить саме він. Вбивство лелеки прирівнювалося до вбивства людини. Цей птах  за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. Лелечина вірність є символом любові до рідної землі, до рідної оселі. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. Скільки народних пісень, казок і повір’їв в Україні пов’язано з цим білим птахом з чорною позначкою. За легендами, лелека походить від людини, яка згрішила колись проти Бога і тепер, у пташиній подобі, старанно спокутує свою провину. Найпоширенішою версією перетворення людини на лелеку є історія гадючого мішка: "Кажуть, бусол — з чоловіка. Бог усіх гадів у мішок зібрав і дає чоловікові: "На цей мішок, однеси до моря і вкинь у воду. Як нестимеш, не розв'язуй і не заглядай у мішок, що там є". Йде той чоловік з міхом до моря - кортить подивитися. Розпустив того мішка, гад так і поліз, так і поліз із нього! А Бог і каже: "Не хотів мене слухати, пустив гадюччя по всіх усюдах, іди ж та збирай...". От тоді й став той чоловік буслом". Крім білиго лелеки із чорною ознакою у навколишніх лісах можна зустріти рідкісного червонокнижного чорного лелеку. Птах розміром з білого лелеку. Забарвлення чорне з зеленим полиском, лише нижня частина грудей і черево білі. Гніздиться в глухих місцях, далеко від людських осель Гнізда розташовує на високих деревах -до 6-20м від землі - й використовує їх багато років.  На території Сварицевицького лісництва знаходиться гнізда чорного лелеки в таких урочищах, як: Білий ліс, Згіщ, Стримеч, На Благовіщеня прилітає ластівка -  Божа птиця. Якщо хтось уперше побачить ластівку, то жбурляли в неї грудочку землі, приказуючи: «На тобі,ластівко на гніздо, а добрим людям на добро!». Батьки в дитинстві нам суворо приказували не руйнувати гнізда ластівок бо «обличчя покриє ряботіння або ластовиння». З давніх-давен таємничість світу птахів приваблювала людину, полонила її уяву. Образ зозулі у сприйнятті українців є давно усталеним і незаперечним символом пророкувань і всевідання. Зозуля – це символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя. Може бути передвісником доброго чи поганого врожаю: коли закує на голе дерево – бути голодному літу, а якщо дерево вже розпуститься – то чекай доброго врожаю. Кажуть, що якщо зозуля кує зранку – роздає щасливу долю, а коли співає на могилі, то втішає померлого і живих. А ввечері до зозулі зверталися, щоб накувала довгі роки життя». Старожили розповідають що за легендою, зозуля тому не має свого кубла й підкидає яйця в інші, що «колись на свято Блоговіщення вила гніздо, і Бог їй одобрав пам’ять». Бо в народі кажуть на Благовіщеня навіть пташка гніздо те в’є. Ця бездомна пташина, в народній творчості тісно пов’язана з мотивом нещастя, смерті, часто стає уособленням невтішної жінки (матері, сестри, нареченої, коханої), яка оплакує вбитого чи померлого, тужить на його могилі. 
Сварицевицькі народні пісні:
- Ой ти зозуленько, ти рабенькая пташко,
  Ой ни куй раненько, бо на серденьку ж  важко.
- Ой єк же мни да рабе ни кувати :
Годувала дитки – нима ким замишляти.
Ой да хто побрав да зузулини дити,
Дай йому, Боже, на три роки хворіти.
А хто буде да їми замишляти,
Дай йому, Боже, на три роки лижати.
- Ой ти наша мати, да ни жалуйся нами:
Пурустуть крилечка – прилитемо ми сами.
Ой мамо, ни майса, що виликіє поле:
Станим на піженьки, бо й у ножіньки коле.
 
 
Зузулинька кує, соловейко ни чує.
Десь мій милий у дорози нучує.
Коли й у дорози – поздоров його, Боже,
Коли у курчомки – накарай його, Боже.
Карай його, Боже, да моїми словами,
Що він п’є-гуляє да й з чужими жонками.
Він чужих жонок да цилує-милує,
На мине мулудую да нагайку гутує.
Нагайка-дротянка у три радоньки шита,
А я мулудая зроду-звіку ни бита.
«Кує» зозуля тільки навесні – від Благовіщеня до Івана Купала – а як виб’ється ячмінний колос, перестає.
Вперше почувши зозулю навесні, треба мати в кишені гроші, то будеш при грошах цілий рік. Вона першою вилітає у вирій і останньою звідти повертається, а це означає, що ключі від цього райського острова – у неї.
Перелітні птахи, вісники весни. Щороку з нетерпінням ми чекаємо на їх повернення. Адже їхній приліт  на рідно землю вселяє у нас надію на щасливий, щедрий і врожайний рік. Тож бережімо свій рідний край – край журавлів і журавлини.       
Додаткова інформація:
 
 
Зеленое Листья Деревенское Цветочное Свадебное Меню автор: Bibli Dubrovisa
Останнє оновлення на Неділя, 11 квітня 2021, 15:04