Ви зараз тут: Головна > Духовні храми > Історія храму
 

Опитування

Як часто Ви відвідуєте нашу бібліотеку!
 

Статистика



Історія храму Друк e-mail
Написав(ла) Грицюк В.Г.   
П'ятниця, 25 травня 2012, 11:30

altСело Сварицевичі – одне із мальовничих сіл нашої Батьківщини. Воно розташоване серед поліських боліт та лісів. Село, яке має багатовікову історію, адже перша згадка про нього датується 1450 роком. І це лише писемні історичні свідчення, а матеріальні знахідки дозволяють припустити, що перші поселення  на сучасних околицях села були ще в дохристиянські часи. Досліджуване село з його звичаєво-побутовим укладом – виняткове явище цілісного комплексу культурної спадщини слов’ян.

Вивчаючи історію рідного краю,  розумієш, що вірування та релігія сварицевичан яскраво відображена у їх матеріальній та духовній культурі. Помітною лінією в календарі православних свят  тут проходять ледве незагублені сучасним поколінням прадавні  звичаї та обряди. Стає зрозуміло, що ставлення односельчан до релігії завжди було особливим. Доказом цього є  звичаї «Куст», «Полоскозуб» тощо.

Члени етнографічних експедицій з Польщі, Канади та освітніх установ України, досліджуючи  культуру  с.Сварицевичі, називають її  унікальною. Із такою думкою легко погодитися, адже з часів поширення православ’я у цьому селі воно завжди було і залишається ще й досі єдиною релігією, яку сповідують  християни. Саме тут, в цьому далекому від цивілізації куточку,  в святах та обрядах відчуваєш присутність  минулого, через усі обрядодійства проходить невловимий спостережливий погляд  слов’ян -предків .

Цікавим і  багато в чому незрозумілим залишається факт поховань «у зарубах» і «хатках»   на сварицевицькому кладовищі. Ці «хатки»  в середині 20 століття ще стояли на декількох похованнях. Чому саме так хоронили померлих сварицевичани, адже це суперечить  законам православної релігії? Старожили пригадують, що через 2-3 роки після смерті людини її  родичі проводили поминання, яке називали прикладини. На могилі померлого будували багатші родичі невеличку дерев’яну хатку, а бідніші – робили лише заруби – навколо могили викладали по три з кожного боку колодки, які  зв’язувалися по кутках.

Ми можемо лише припустити, що паралельно із утвердженням православ’я у нашому краї ще мали місце і елементи язичницьких обрядодійств. Тому виникає питання, коли в нашому краї на зміну язичницької віри прийшла християнська? Можливо через  природну ізольованість села від зовнішнього світу язичницькі обряди  так надовго вкорінилися в побуті жителів і на тривалий час були переплетені з православними обрядами. Питання це назавжди відкрите, адже свідків тих подій уже не залишилося.

В історії сварицевицького духовного храму  сторінок  багато -  і мирного служіння Всевишньому, і суперечливого, трагічного забуття. За свою тривалу історію село мало декілька будівель православного храму.  За переказами місцевих жителів стало відомо, що село мало  дерев’яний храм  на початку 19 століття, який розташовувався неподалік другого сварицевицького кладовища (усіх відомих місць поховань у селі було три – два старі і одне нове). Храм з невідомих нам причин згорів. Нині на цьому місці стоять будинки і знаходяться господарські будівлі. Про долю цього храму з’ясувати, на жаль, нічого не вдалося.

Про заснування другого  храму, який розміщувався в центрі села ми також знаємо дуже мало, адже всі архівні документи із церкви були втрачені у буремні роки початку 20 століття. Але можна  припустити, що будівництво її проводилося в середині 19 століття або ж і раніше. Старожили пригадують ще з розповідей своїх бабусь,  що  при їх житті вже храм стояв ( а  це приблизно 60-ті роки ХІХ ст.).

« Люди із Лісового та Озерська зробили болотом берви на Ясенево до Сварицевич, щоб можна було допомогти нашим  будувати церкву. Так казала моя баба»,   - пригадує старожилка села. Оскільки  Храм стояв на спеціально насипаному великому пагорбі, то до нього вели не один десяток східців.

У 1903 році  було побудовано  на базі церкви місцеву церковно-приходську школу (див. у додатку фото   ). ЇЇ будували, як і церкву, з власної цеглі, яку випускали на цегельні пана Папули, що розміщувалася на околиці села .

На початку 20 століття  «церковні власті послали в глухомань пінських боліт, як проповідника православ’я»  Рожановича Івана Івановича. Ще й досі подейкують у селі, що Рожановича заслали на Полісся за вільнодумство, притаманне тим суперечливим рокам .

Це був худощавий високого зросту чоловік, за плечима у якого було навчання у Петербургському та Празькому духовних закладах. Із Казахстану, куди на початку ХХ століття переїхала  родина Рожановичів, молодого батюшку доля закинула у поліську глухомань. Певний час Рожанович служив у с.Рубель, що в Білорусі. Дружину його звали Зіна, мав трьох синів та дочку. На даний час нащадки Івана Івановича проживають у с.Бережки, м.Дубровиця, м.Пінськ. Нещодавно родичам вдалося знайти через мережу Інтернет одного із синів Рожановича Івана Івановича, який зараз мешкає у США. Про його долю родина немала  ніякої інформації усі попередні роки.

Відомо, що 1916 року у село Сварицевичі з Санкт-Петербургу прибула жінка на похорон чоловіка російського генерала Федосєєва, який загинув під час Брусиловського прориву на Поліссі. Назад у Росію вона не повернулася. Оскільки дружина батюшки рано померла, то Генералиха (так її називали у селі) доживала віку з батюшкою. Кажуть, що це була дуже повна і здорова жінка.

Дочка ж місцевого батюшки -  Нонна Іванівна, до 1939 року працювала вчителькою у місцевій церковно-приходській школі. Разом із нею працював і її чоловік  Соловей Панас Омелянович. Під час Великої Вітчизняної війни сім’я Рожановича неодноразово допомагала місцевим партизанським формуванням у боротьбі з німецькими окупантами.  

Помер Іван Іванович у лісі, можливо і від тифу, який у 1944 році лютував на Поліссі, встигнувши ще охрестити свого онука Солов’я Петра Панасовича, який разом із своєю дружиною Іриною Сергіївною нині мешкають у с.Бережки. Від тифу померла також Генералиха. Вона похована на кладовищі у с.Зелень, а батюшка  Рожанович Іван Іванович -  у с.Сварицевичі.

На Стрітення, 15 лютого 1943 року, наше село зазнало німецького нападу  двома фашистськими бомбардирами, які, зі слів місцевих старожилів, літали так низько над селом, що було видно обличчя пілотів.

Батюшка Іван  під час  повітряної атаки не залишив село, а стояв і молився неподалік церкви під дерев’яним хрестом. Згоріло майже все. Лихо не минуло і місцевий храм. Він був значно зруйнований (див. у додатку фото  ). Згоріло багато церковного начиння і весь архів. А те, що вціліло, то згодом люди забрали з храму.

За свідченнями старожилів, велика ікона  Георгія Побідоносця (розміром з двері), а також Пані-Кадило і  церковний дзвін уже після війни бачили у старій церкві с.Серники Зарічненського району, а велику ікону Олександра Невського – у с. Вичівка того ж району. Кажуть, що поліцаї, вихідці з цих сіл, ще у війну відібрали все це у місцевих жителів і віддали до своїх храмів. Проте не все їм вдалося відібрати. Один дзвін все ж таки вберегли в селі. Його сховав чоловік на прізвисько Ладний. Люди пам’ятають, що він ще довго виносив того дзвона  та вішав його в центрі  села на великій липі  і дзвонив ним на великі свята або коли у селі був покійник. Також уцілів і великий дерев’яний хрест з вівтарної частини старої церкви. Його врятував у свій час дід Євтух і односельчани використовували його довго під час похоронної процесії. Згодом хрест був переданий до новозбудованого храму і нині займає відповідне місце у його вівтарній частині. Про подальшу долю  дзвона відомо лише, що після смерті діда Ладного, замість нього виносив дзвін на липу чоловік на прізвисько Потерепка. Згодом комуністи заборонили дзвонити цим дзвоном, тому його  доля невідома. Проте старожили подейкують, ніби він зберігається на даху у родичів Потерепка.

Слід згадати і про роль у духовному житті села Самуйлика Філімона, який за батюшки Рожановича був дяком, а після війни пішов служити у с.Вичівка Зарічненського району, де був храм. Проте він не забував і про сварицевичан, приїжджаючи освячувати паску у суботу напередодні Великодня, проводити служіння на престольне свято Юрія чи інше велике свято. Служіння він проводив біля зруйнованої церкви або біля будинку покійного батюшки Рожановича, а ще біля каплички. На жаль капличка не збереглась. Вона згоріла у 1953 році від удару блискавки, так і донині  не була відновлена . Лише джерельце, у якому освячували воду  та великий дерев’яний Хрест є на тому місці, де була капличка.
Так був зруйнований осередок духовності - велика і простора церква.

На цьому лиха історія безвір’я  не припинила свого розвою. У краї встановлювалася радянська влада. Перша спроба  місцевих комуністів розібрати напівзруйновану церкву була невдалою.

«Збіглися люди з усього села, хто з вилками, а хто з косами і не дали розібрати храм»,  - пам’ятають довгожителі.

Проте друга спроба стала фатальною для зруйнованого храму. У 56-57 роках ХХ ст. за вказівками районної влади різні організації з с.Висоцьк,  м.Дубровиця приїжджали і розбирали цеглу  з будівлі церкви. Бачачи це, місцева сільська влада вирішила з тої цегли, що залишилась,  побудувати клуб.

Так була завершена та зловісна робота, яку  розпочали  німецько-фашистські  завойовники. Трагічно закінчилася історія  сварицевицької святині.

Майже 50 років прийшлося віруючим односельчанам відвідувати богослужіння у храмах інших сіл. Лише у 1990 році питання будівництва у селі  храму набуло актуальності. У день Провід Пасхи, коли батюшка Микола із с.Вичівка освячував місцеве кладовище, жителі села почали масово обговорювати потребу будівництва своєї церкви. Батюшка Микола підтримав таке бажання  сварицевичан.

На сході села було обрано так звану Двадцятку, яка мала взятися за організацію будівництва. Найактивнішими у Двадцятці були Крупко Іван Демидович та  Крупко Іван Костянтинович. Іван Демидович відповідав зокрема за процес будівництва, а Іван Костянтинович займався усіма паперовими справами.

Було вирішено, що кожна сім’я пожертвує по 100 рублів і кожен працездатний житель має відпрацювати на будівництві церкви 10 днів.
Місце під будівництво  обиралося ретельно, адже там ніколи не мало бути жодної будівлі і воно мало бути однією з вищих точок села. Було обрано невеликий пагорб по центральній вулиці села за один кілометр на південь від місця  старої церкви.

Закладини нової церкви відбулися 17 квітня 1991 року. Для проведення цієї події з’їхалися батюшки із сусідніх сіл Зарічненського району –  Вичівки, Іванчич, Серник, а також Зарічненський благочинний. На місці висвячення ще певний  час ці батюшки по черзі  проводили богослужіння.

Отже, храм будувався за власні кошти і своїми силами. Матеріальна допомога  була також надана  керівництвом  Сварицевицького лісництва - Надієвцем Степаном Івановичем,  головою колгоспу – Юрком Семеном Адамовичем, сусіднім Степангородським лісництвом, у якому на той час працював лісником місцевий житель Дем’янець Григорій Іванович, Дібрівським  лісництвом, у якому лісничим  працював сварицевичанин Гулько  Леонід  Андрійович, Людинським лісництвом, де також працював лісничим односельчанин Холодько Сергій Миколайович. А також свій внесок у будівництво храму зробило Олександрівське, Лісівське та Вичівське лісництва. Частину лісу, якої не вистачало для будівництва, сільська громада купувала у Сварицевицькому лісництві.

Робітники місцевого цегельного заводу два дні працювали безкоштовно, виготовляючи на храм  цеглу. Того року певно кожна християнська душа села переймалася новобудівництвом. У селі було багато власних майстрів:  будівельників, столярів, штукатурів, жестянщиків. Усі вони, непокладаючи рук, працювали  і  нова церква була збудована.

Висвячення нового храму було проведено 4 жовтня 1992 року на свято Дмитрія (див. у додатку фото  ). На честь цієї важливої події родина Крупка Івана Костянтиновича подарувала у нову церкву ікону Дванадцяти празників, яка і зараз знаходиться на аналої у центральній частині храму.

Особлива заслуга в організації будівництва належить Івану Костянтиновичу Крупку. Узявши на себе всі клопотання  по оформленню паперових справ, йому доводилося неодноразово здійснювати поїздки по різних інстанціях за дозволами на будівництво  до м. Рівне, м. Дубровиця  тощо. Саме Іван Костянтинович  отримав дозвіл від Рівненської єпархії  на будівництво у с.Сварицевичі нового храму. Проаналізувавши план новобудови разом із місцевими майстрами, вирішили, що приміщення церкви буде замалим для такого великого села. Тоді ж прийняли рішення про внесення змін до проекту, тим самим збільшивши загальну площу будівництва.

Іван Костянтинович клопотався і про придбання усього начиння, потрібного для проведення богослужіння. Так, Пані-Кадило, підсвічники, семисвічники, Плащаниця та інші речі було куплено в єпархії. Серницький батюшка придбав  за гроші сварицевичан Чашу. Для розпису стін були запрошені художники з м.Кузнецовська. Саме вони за своєю ініціативою і розписували сварицевицький храм. Виготовити іконостас було довірено майстрам із смт.Зарічне.

Перший священик возбудованого храму, отець Арсеній, отримав приход  на початку  1993 року і служив лише декілька місяців. Наступні роки богослужіння проводив батюшка Василь на прізвище Синяк. Згодом він пішов служити до  храму у с.Бережки. Наступником його стає житель с.Зелень, який більшу частину свого життя пропрацював трактористом, і, будучи ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зрозумів своє призначення в житті. Він закінчив духовну семінарію і присвятив своє життя служінню Богу.

Останні роки  життя отець Афанасій (в миру Степанович Іван Семенович) служив у Сварицевицькому храмі. Тяжка хвороба у лютому 1999 року обірвала життя цієї високодуховної людини.

2 березня 1999 року настоятелем Свято-Георгієвського храму став молодий та енергійний отець Сергій Іванович Нікітчук. Він отримує наказ про призначення настоятелем  від архієпископа Рівненського і Острозького Варфорломія. Разом з дружиною, матушкою Валентиною Володимирівною Нікітчук, отець Сергій  проводить богослужіння у нашому храмі і нині.

За період свого служіння у сварицевицькому храмі отець Сергій отримав чимало церковних нагород від вищого духовенства. Нагороджений:
- набедреником і Камилавкою 30.03.2000року єпископом Сарненським і Поліським Анатолієм;
- наперстним Хрестом 31.03.2001 року єпископом Сарненським і Поліським Анатолієм;
- палицею  20.05.2007року архієпископом Сарненським і Поліським Анатолієм.

4 серпня 2004 року  архієпископ Сарненський і Поліський Анатолій своїм наказом призначив отця Сергія протоієреєм. 20 січня 2007 року отцю Сергію було доручено дбати про будівництво духовного храму у с.Зелень і  за сумісництвом його призначено настоятелем цього ж Свято-Іоанно-Богословського храму.

За останні десять років храм неодноразово відвідували  Владика Сарненський і Поліський Анатолій,  районний благочинний Федір. Як дбайливий господар, отець Сергій піклується і про стан храму. Він періодично організовує тут ремонтні роботи та поступово оновлює церковне начиння .

Так, наприклад, ставши настоятелем нашого храму, придбав нові дзвони, організував ремонт  паркану навколо церкви, облаштував алею до церкви дрібним щебенем. Спільно із зусиллями  прихожан позолочено і оновлено іконостас, а місцевий художник Галушко Василь Васильович у 2003 році намалював декілька настінних ікон із благословення отця Сергія. У центральній частині храму провелися часткові ремонтні роботи стін, електрики. Особливу подяку за участь у цих роботах батюшка висловлює Холодько В’ячеславу Антоновичу. До цього переліку слід додати оновлення ікони «Бог-Отець» у вівтарі, реставрація Пані-Кадила, яка була проведена при фінансовій підтримці учительського колективу місцевої школи.

Проте найбільш серйозного розмаху набув ремонт куполів. Організував початок цієї роботи отець Сергій   у 2007 році  за підтримкою лісничого Сварицевицького лісництва Надієвця Степана Івановича. Оновлення куполів розпочали із найменшого, який знаходиться над вівтарною частиною, де розташована найбільша святиня. Для проведення відповідних робіт були запрошені майстри із Острога. Серед них: Романюк Василь Миколайович, Дробиков Олександр Андрійович, Перепелиця Борис Васильович та Олеферук Ігор Анатолійович. На рахунку острозьких майстрів  ремонт дахів і куполів уже 250-ти церков.

Весною 2009 року  був відремонтований і другий купол (середній за розмірами).  На пожертвування прихожан отець Сергій придбав спеціальну жерсть, покриту суцальним золотом, якою згодом були і перекриті ці два куполи.

У перспективі  батюшки  -  організація ремонту і третього, найбільшого купола, а також  перекриття всього  даху  металопрофілем. Упродовж останніх п’яти років у церкву  на пожертви прихожан були придбані нові білі хоругви (пожертва Зиль Ганни Гнатівни), Плащаниця Божої Матері, кадило, підсвічники, комплект аналоїв з позолотою, ікона Почаївської Божої Матері, Мале Євангеліє, напрестольний Хрест, червоні хоругви (пожертва Войтович Тамари Корніївни), центральна Євангелія (пожертва Вишневського Олександра Михайловича). Приходячи за благословенням  у храм, випускники школи подарували «Настольную книгу священика».

Приємною сторінкою в духовному житті села є бажання  молодого покоління присвятити своє життя Богу. Так, Гребеневич Ірина Володимирівна стала послушницею у Городецькому монастирі, а Вишневський Володимир Васильович – послушником у Луцькому монастирі. Також студентами Луцької Духовної семінарії стали нещодавно двоє прислужників отця Сергія.

Усі православні храми присвячуються Богу, маючи імена  тої чи іншої священної події чи Божого угодника. Ось і наш сучасний храм, як і перший, названий на честь святого Георгія Побідоносця.

Храм Божий у своєму зовнішньому вигляді відрізняється від інших будівель. Велика частина нашого храму у своїй основі побудована у вигляді хреста. Це значить, що храм присвячений розіп’ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Господь Ісус Христос позбавив нас від влади лукавого. Будівля храму зверху завершується куполом, відтворюючи собою небо. Наша церква має три куполи. Верхня частина кожного купола – голова, на якій височіє хрест .

Над входом у храм розташована дзвіниця, де висять два дзвони. Сам вхід у храм називається притвор. Найбільшою  частиною храму є центральна. Посередині її знаходиться аналой, на якому лежить престольна ікона  святого Георгія Побідоносця. Праворуч від вхідних дверей у центральній частині парафіяни завжди можуть придбати свічки, ікони, замовити службу. Тут старанно виконує обов’язки касира, глибоковіруюча людина Швайко Марія Михайлівна.

Найважливішою частиною храму є вівтар. Тут розташоване найсвятіше місце в усьому храмі – святий престол, на якому відбувається таїнство святого Причастя, через таємну, невидиму присутність Самого Господа, як Царя і Владики Церкви.

Цілий рік  сварицевичани постійно живуть своїми клопотами, але і про служіння Богу також не забувають. Так, жителька с.Сварицевичі, Киркевич Євгенія Петрівна, маючи талант віршописання, прославляє Бога у своїх творах:

У селі на пагорбі
Георгіївська церква стоїть.
І дзвони її голосні
Відлуння далеко летить,
Як дзвонять святії пісні.
Та пісня увись піднімається
Летить до високих небес
Спаситель світу народився
Христос із мертвих воскрес.
Люди в церкві моляться
Перед Тобою святим.
У Бога спасіння просять

Здоров’я і миру на довгі віки.
О, Святая Діво Маріє,
Заступнице, грішних земних
Спаси, ти, нас і помилуй
Покрий нас покровом своїм.
На колінах поклоняємося
Пред аналоєм святим
Спаси, Ти, нас і помилуй
Георгій Побідоносець Святий.

У кожного своя дорога до Бога і  своє розуміння Творця. Хтось блукає по життю, так і не знайшовши  тієї благодатної стежки, а інші, пройшовши випробування життям,  схиляються перед небесним Творцем. Служити  Творцю усім серцем своїм і усією душею своєю – сутність життя християнина. Життєві перипетії часто змінюють її, фарбуючи в невеселі кольори, спотворюючи нашу свідомість. Але завжди пам’ятаймо, ми – люди, створені по подобі Божій і тому не маємо жодного права не відповідати цьому високому призначенню.

Кожний має свій особливий шлях, який приховує сюрпризи і миті розчарування, труднощі і відпочинок, смуток і радість. Проте за будь-яких обставин втрачати терпіння, віру, надію та любов не слід.

Останнє оновлення на П'ятниця, 25 травня 2012, 11:36
 

Коментарі  

 
0 #3 profile7692 02.11.2018 13:34
Need cheap hosting? Try webhosting1st, just $10 for an year.

https://rybalka.poltava.ua/images/photos/1621/835/f8f8e0abe563ec425d69f1d2.jpg
Цитувати
 
 
0 #2 manicure 01.05.2017 06:35
constantly i used to read smaller articles that also clear their motive, and that is
also happening with this article which I am reading here.
Цитувати
 
 
0 #1 BHW 14.04.2017 10:13
Excellent site you have here.. It's difficult to find quality writing like yours these
days. I seriously appreciate individuals like you!
Take care!!
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити