Ви зараз тут: Головна > Історія рідного краю > Відбудова краю
 

Опитування

Як часто Ви відвідуєте нашу бібліотеку!
 

Статистика



Відбудова краю Друк e-mail
Написав(ла) Адміністратор   
П'ятниця, 25 травня 2012, 11:03

Відбудова народного господарства почалася в складних умовах: фронт відійшов, але гітлерівці продовжували бомбардувати місто і залізничну станцію. Незважаючи на це, мешканці міста методом народної будови звели міст на річці Горинь. У квітні 1944 року здали у фонд допомоги фронту понад 40 тонн зерна, 27 тонн картоплі, 16 тонн м’яса.

Вже в 1944 році відродилась МТС. Одразу ж після визволення почалось навчання у середній школі, відкрито бібліотеку, яка мала всього 60 книг, а 1946 році її книжковий фонд зріс до 5353 примірники.

Особливість промисловості Дубровиці полягала в тому, що вона розвивалась на базі місцевої сировини. В 1944-1946 роках почали працювати лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп, роботи виконували вручну або з допомогою кінної тяги. Одночасно розгорнулось житлове будівництво. Наприкінці 1944 року в Дубровиці був 881 двір, а в 1945- 1027 дворів. З цього року в місті працювали промкомбінат, на якому виготовляли цеглу, розпилювали і обробляли ліс, та артіль інвалідів імені Кірова.

Протягом 50-х років у Дубровиці стали до ладу райхарчкомбінат (з цехами: ковбасним, консервним, безалкогольних напоїв, соковим та інші), місцева електростанція, згодом – районне об’єднання „Сільгосптехніки”.  Лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп об’єднані у велике підприємство – лісгоспах. В 1967 році введено першу чергу льонозавод. У 1969 році створено пересувну механізовану колону тресту „Поліссяводбуд”, яка осушувала заболочені землі.

У парку колишнього графського маєтку „Воробине” розмістилося медичне містечко з поліклінікою, стаціонаром, сучасними лабораторіями, спеціалізованими кабінетами.

Без перебільшення на 70-80-ті роки Дубровиця стала центром важливого аграрно-індустріального району Рівненщини. У краї, де ще не так давно стояли курні хати, в яких світили каганцями і скіпкою, досить пристойними темпами розвивалась промисловість і сільське господарство. Виник ряд нових галузей промисловості, прискореного розвитку набили традиційні – льонопереробна, лісопереробна. Вступили в дію високомеханізовані підприємства, серед них – лісопереробний комплекс Дубровицького лісгоспзагу, удосконалені, модернізовані цехи льонозаводу, промкомбінату, комбікормового заводу, асфальтного заводу, електронний цех райоб’єднання „Сільгосптехніки”, харчокомбінату. Розпочалося будівництво велетня легкої промисловості Полісся – Дубровицької бавовнопрядильної фабрики і заводу побутової техніки.

У порівняні з 1940 роком виробництво валової продукції міста зросло більш як у 50 раз. Щодня через станцію Дубровиця проходило в середньому близько 80-ти поїздів. Від міського автовокзалу відправлялися автобуси в 11-ти напрямках.

Потужно працювала Дубровацька пристань Стир-Горинь річкового пароходства. І все це в ті роки, коли економічне і соціальне життя позначилось складністю і суперечністю. Поряд з ростом економічного потенціалу, збільшенням виробництва промислової продукції, підвищенням добробуту людей помітне було зниження темпів зростання виробництва, у господарському житі спостерігалися застійні і навіть кризові явища. Продуктивність праці підвищувалась повільно, затрати на виробництво промислової продукції постійно зростало, основні виробничі фонди морально і фізично застаріли і не оновлювалися. Це стосується країни в цілому, а значить трудових колективів Дубровиці напередодні 90-х, коли почався суцільний економічний обвал як наслідок розвалу Радянського Союзу.

Вже початок 21-століття. Усі підприємства міста переживають кризові економічні явища, хоч виконавча влада докладає усіх зусиль, аби змінити ситуацію на краще. У назвах підприємств з’явилися осучаснені абревіатури, їх у місті налічується вісім: КП „Завод продтоварів”, КП „Меблева фабрика”, „Діброва”, ЗАТ „Завод побутової техніки”, ВАТ „Дубровицький завод „Металіст””, ДП „Іскра”, ДП „Полісся – Текстиль”. Обсяги виробництва промислової продукції за шість місяців 2002 року порівняно відповідними періодом 2001 року зросла 7,41 відсоток. Частково відновлено виробництво на найбільшому промисловому підприємстві ВАТ „Дубротекс”.

У місті відкрито новий навчальний заклад нового типу – Дубровицький ліцей природничо-математичного профілю. Поступово стабілізується соціально-культурна сфера міста, вживається заходи для культурного забезпечення дубровичан.

Село після війни

Після закінчення Великої Вітчизняної війни почалася відбудова народного господарства. Люди ще жили в землянках, але помалу будували нові хати. У перші після воєнні роки було дуже важко: не було ні солі, ні продуктів, ні одягу. Люди важко працювали в полі і на новобудовах. Крім цього, вони повинні були сплатити в державу військовий податок грошима (від кожного члена сім’ї, який досяг вісімнадцяти років) і здати поставку зерна, картоплі, м’яса, сіна. Було відновлена сільраду. Першим головою сільради став Крупко Тадей.

У жовтні 1948 року почав діяти колгосп „Червоний жовтень”. У колгоспі в той час налічувалося 700 га ріллі, 1500 га сінокосів.

В кінці 40-х років почав діяти цегельний завод. Роботи на ньому виконували вручну або за допомогою кінної тяги. В той же час відновило свою роботу Сварицевицькі лісництво.

У 1953 році до нашого колгоспу вступили жителі села Бродниці, але згодом вийшли. Першим головою колгоспу був Вишневський Степан. З 1953 року по 1961 рік колгосп став називатись імені Сталіна.

Наш колгосп був м’ясомолочного і льонарського напрямку. На колгоспних полях вирощували жито, ячмінь, гречку, овес, люпин, картоплю, льон. Основною культурою був льон. Пшеницю не висівали, на той час сприятливих умов для її вирощування не було. Було побудовано ферму і діяли три рільничі бригади. На фермі розводили: ВРХ, овець, свині, кури, гуси. Рільничі бригади роз приділялися відносно місця проживання селян, які входили в бригаду. Так першу бригаду становили селяни, що жили на території від ферми до центру села, другу від центру до клубу і третя від клубу до кінця села. Оплата праці була відповідно до трудоднів. Один зібраний кілограм зерна становив 10 копійок. І тому заробітна плата залежала від кількості зібраного урожаю. Розрахунок проводився два рази на рік, за перше і друге півріччя. Зарплату платили зерном або іншими продуктами.

До початку 50-х років основним транспортом були воли і коні, які використовувалися як тяглова сила. З допомогою їх люди орали землю, сіяли, збирали і звозили врожай на місце зберігання. Були такі сім’ї, де не було ні вола, ні коня, то все необхідне переносили в кошелях, навіть гній на поле несли в кошелику.

На колгоспній ниві

На початку 50-х років появилась перша вантажна машина, у той час її називали „полуторкою”. Шофером був Галушко Гаврило, а потім Войтович Степан.

Наш колгосп  обслуговувала МТС, яка знаходилась у Висоцьку.  У МТС було  шість бригад. Шоста бригада обслуговувала села: Сварицевичі, Бродниця, Серники, Олександрово. Бригадиром був житель села  Сварицевичі Анішкевич А.С. У його бригаді трактористами-сварицевичанами стали Євхимець Василь, Островська Марія, Швайко Дмитро, Зиль Юхим, Гольц Іван Гнатович, Легкий Степан Костянтинович та інші .

alt
Островська Марія на  виставці народного господарства в Москві

  У 1959 році МТС було реорганізовано – трактори і сільськогосподарські машини передали на села. До Сварицевич прийшло три трактори і в колгоспі було дві машини „полуторки”. В середині 50-х років в селі появилась молотарка „Дунавт”, молотили ячмінь, овес. Працював на ній Міхеєв Максим. Продукцію, яку вирощували, в основному продавали державі.

Сварицевицькі музикиУ 1958 році сталася визначна подія, яка сприяла дальшому розвитку нашого колгоспу, адже в цей час відбулось об’єднання Зеленської і Сварицевицької сільських рад. І від того часу ці два сусідні села об’єднує один колгосп „Партизан”. Ця назва існує з 1961 року.

Говорячи про культурну сторону життя жителів нашого села за період 50-х років, можна виділити те, що в той час у селі не було ні пошти (у Вичівці), ні бібліотеки, ні клубу.

Поштар ішов пішки до Вичівки, забирав кореспонденцію і тоді розносив людям. Першим поштарем був Холодько Тимофій. З плином часу населення нашого села хотілося більше знати про події в світі. Тому вони збиралися по хатах і читали газети, журнали. Отже, це стало приводом для створення хат-читалень. Наприклад, однією з таких – був будинок Полюхович Тетяни Йосипівни.

Молодь села збиралась у хаті Швайко Пелагеї Пилипівни., де у вільний час відпочивали, танцювали, веселились, іноді навіть демонстрували фільми (привозили з Сільця і Дубровиці).

Школа в роки війни була спалена. Тому навчання велося в сільських будинках: у Легкого Клима Ілліча, Крупка Івана Гавриловича, Галушка Євуха (а потім хату перетворили на лікарню). Першим навчальним роком у відбудованій школі став 1951-1952 рік.

Згадує Крупко І.К.:

„У перші дні навчання було дуже холодно і сиро. Учні сиділи у верхньому одязі, навіть хлопці одягли теплі хустки”.

Крупко І.К. був першим випускником відбудованої школи.

Ново відбудована школа
Ново відбудована школа

Діти навчалися зранку, а дорослі ходили у вечірню школу. З 1952 року в селі діє бібліотека. Першим бібліотекарем був Островський Василь Ілліч. Вона була розміщена у хаті Холодько Максима Панасовича.

Оплату грошима колгоспникам стали виплачувати в 1968 році, а робітникам цегельного заводу – з 1965 року.

Перша торгова точка села

В 1963 році в селі починають проводити меліорації землі. В цьому ж році було прокладено шосе на Зарічне через Сварицевичі. З кінця 50-х до середини 60-х років головою колгоспу був Дячук Леонід Степанович. При ньому було проведено радіофікацію і електрифікацію села. Засвітило світло і заговорило радіо по сільських будинках. У вечері місцеві жителі по радіо давали концерти, а зранку голова колгоспу проводив наряд.

У1965 році Сварицевицька школа стала середньою. Приміщення школи розширилось: було добудовано вісім класних кімнат. Перший випуск десятикласників відбувся у 1968 році.

Після Дячка Л.С. головою колгоспу став Отрода Тихін Зиновійович. Головував він до 1974 року. Добився державного фінансування на будівництво сучасного цегельного заводу. Почав перебудову тваринницької ферми.

У 1974 році головою колгоспу став Янковський Михайло Якович. При ньому господарство зміцнилося і розбудувалося. У 1976 році побудований новий цегельний завод, на якому праця була частково механізована. За головування Михайла Яковича була повністю перебудована ферма( нові обори, тік,  кормоцех)  машинно-тракторний парк.

Збільшилося число техніки: до 40 одиниць тракторів і 40 одиниць машин, було закуплено 10 комбайнів. Щороку поновлювався машинно - тракторний  парк.. Були придбані  машини для механізованого вирощування льону, картоплі, зернових культур. Після проведеної меліорації збільшилась площа орних земель до 2500 га.

Хоча господарство було міцним, жителі села жили біднувато. Працюючи в колгоспі, вони отримували низькі зарплати. На присадибних ділянках використовувалась в основному ручна праця. Та не зважаючи ні на що, село з кожним роком розбудовувалось і гарнішало. На околицях села постали цілі нові вулиці, де будинки зроблені з цегли місцевого цегельного заводу.

Свято жнив

У 1988 -1995 роках головою колгоспу був Юрко Семен Адамович. Економічна криза охопила народне господарство України. Вона ,звичайно, вплинула на становище в колгоспі. Нову техніку купити було важко, стара зношувалась. Щоб було чим заплатити колгоспникам, Семен Адамович проводить бартерні операції з підприємствами легкої промисловості. Працівники колгоспу отримують зарплату товарами широкого вжитку. Колгосп було реорганізовано і розпайовано.

На початку 90х років в селі завершилось будівництво таких новобудов:

  • 1990рік – побудовано двохповерховий дитячий садок
  • 1991рік – введено в дію типове приміщення школи на 689 учнівських місць.
  • 1991рік – на кошти жителів села і при допомозі місцевого колгоспу збудовано церкву Святого Георгія

alt

У 2001-2002 н.р. школа була реорганізована в навчально-виховний комплекс „Школа –гімназія”. У 2003 році відкрито амбулаторію.

                                                                                                                                                    Автор  Полєшко Ольга Іванівна

Останнє оновлення на Четвер, 19 січня 2017, 15:52
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити