Ви зараз тут: Головна > Історія рідного краю > Різдвяно - новорічна обрядовість жителів села Сварицевичі
 

Опитування

Як часто Ви відвідуєте нашу бібліотеку!
 

Статистика



Різдвяно - новорічна обрядовість жителів села Сварицевичі Друк e-mail
Написав(ла) Бібліотекар   
Середа, 06 січня 2021, 09:58
Різдвяно - новорічна обрядовість жителів села Сварицевичі
Проєкт "Сварицевичі вражають"
 
 З давніх часів корінні жителі села Сварицевичі формували  та розвивали особисту етнічну культуру, яка достатньо добре збереглася до нашого часу у матеріальних та духовних пам’ятках.  Характерною ж рисою місцевої автентичної культури, є те, що вона зберегла чимало архаїчних елементів, що свідчить про багатовіковий консерватизм села.  Достатньо  хоча б згадати про унікальність  обрядодійств упродовж календарного циклу. Календарні звичаї та обряди безпосередньо пов’язані з природою, хліборобськими заняттями, сподіванками на щедрий врожай і статки, родинну злагоду. До кожної пори року були свої дійства, які були тісно пов’язані з солярною символікою та культом предків з одного боку, і з християнським віровченням – з другого. Ряд елементів святкового циклу народилися і побутують саме у селі    Сварицевичі.  Різдвяно – новорічні свята  у Сварицевичах мають свій неповторний колорит і особливу святковість. 
Як і скрізь на Україні, Святий вечір відзначають у Сварицевичах 6 січня, напередодні Різдва Христового.
До цього часу в кожних добрих господарів уже повний лад в господарстві. Односельчанка похилого віку пригадує, що до цих великих свят у її родині завжди готувалися старанно, а батько любив приказувати: “Роздво виїжджає на чорному коні, їде на зиленому, потом їде на червоному, а доїжджає на білому коні”. Цими словами селянин підкреслював важливість наступаючого свята, бо недаремно ж стільки було в родині зроблено клопіткої роботи в його очікуванні. Отже, напередодні Різдва, господиня вставала дуже рано, “щоб вспіти все зробити” “Бало мати йик встане раненько , то через трохи часу і нас побудить, бо ж самеї важко все попорати. Спершу мати брала два камінчики, які лежали под образами вже 12 днів і, перехристившися, викресала вогонь, яким розпалювала  12 полін, що сушилиса на пічі”.  Число 12 у віруваннях сварицевичан  ознаменовувало шанобливе ставлення до 12 апостолів – учнів Ісуса Христа. “Треба було настроїти 12 страв, і щоб всі були посними, бо ще ж піст”. Господині намагалися приготувати для своєї родини щось смачне, але обов’язково при умові дотримання вимог посту. Готували різні страви: борщ з грибами, смажену рибу, кисіль з сушки, квасолю, вареники з “бульбами”, кашу гречану, голубці з пшоном, коржі з маком, квашену капусту, печені яблука і обов’язково узвар та кутю. Приготуванню останніх приділялася особлива увага, адже ці страви мають бути приготовлені з особливою шаною. “Налити води на узвар мати просила свого старшого сина, так узвар завжди получица смачним, потом, коли вода закипить, вона кидала всяку сушку  і меду” Більш важливим моментом була підготовка до приготування куті. “ Доставала хазяйка горщика і зо словами “Благослови, Боже, куттю варити” приступає до роботи. Треба вже гету куттю варити з товчоної пшеници. Гето буде настояща куття”,- свідчить односельчанка.                                                  Зазвичай господині варили солодку кутю з маком. Таку кутю дуже любили діти. Страви готові. “Стола треба обізатєльно накрити білим настілником, бо вже прийшов годовий празнік”. Біла скатертина на святковому столі у Сварицевичах символізувала віру в очищення людської душі від усілякої скверни. Посеред стола обов’язково ставилась кутя і узвар, кругом них – інші страви. У той час, як господиня зі своїми дітками порається в хаті, господар  порядкує на подвір’ї . Він поїть худобу, підстиляє свіжою соломою, кладе свіжого сіна. Потім уважно оглядає господарство, бо “в гетой вечор тре шоб все було на свойому місці”, ніхто і ніщо не повинно бути поза домом. Перед тим, як господиня застелить стола білою скатертиною, господар приносив з хліва сіно і розстеляв його на столі. Але по це сіно господар ішов у хлів не з пустими руками. “йик ми були малі , то всі гуртом ішли з батьком у хлів, бо батько йшов у коляду до корови, мати йому вмотувала в полотньиний рушник дві булки хліба. Зо словами: “Захисти, Боже, наш пожиток” батько одну булку хліба оставляв у хліві, а другу ніс у хату”. Цими діями господар прагнув випросити захисту у Бога для годувальниці своєї сім’ї.   “Потом батько доручав нам зайти до корови і взяти з ясел сіна, щоб розослати його на столі, гете сіно разом з хлібом ми заносили в хату, а мати вже ждала нас, шоб розослати скатертину. Зайшовши в хату, тримаючи в руках булку і сіно, батько казав: “Добрий вечор! Святий вечор! Добрим людям на весь вечор!” -  і розкладав сіно по столі, а мати розстеляла наверх білого настілника, і батько ставив ту булку хліба, шо приніс од корови”. Далі на черзі був сніп жита. Такого снопа ще під час перших зажинків господиня зв’язувала і зберігала в хліві, а увечері 6 січня господар поважно заносив його до хати і ставив на покутті, який мав стояти до Щедрого вечора. Після усіх Різдвяних свят його виносили знову у хлів , де він стояв аж до першої осінньої сівби. Виноградова Л.М. у своїй праці  “Зимова календарна поезія західних і східних слов’ян” розглядає роль снопа – “дідуха” – як культ предків, проте у Сварицевичах він відіграє виключно аграрну роль. Все впорядковано. Сім’я готова до святкової вечері. На відміну від інших регіонів України, де за словами О.Воропая на Святвечір “перш ніж сісти до святкового столу, треба святою вечерею нагодувати й худобу”, у Сварицевичах ця дія відбувалася  уже безпосередньо на Різдво. Приступаючи до святкової трапези, батько перш прочитає “Отче наш”, а потім дозволяє сім’ї присісти до столу. Люди похилого віку пам’ятають, що голова сім’ї проказував ще такі слова: “Господи Боже, ходи до нас куттю їсти! І ти, Морозе, не стій под вокном, а ходи до нас куттю довбати!, йик не йдеш, то й не йди на наші «бульби», овси , пшениці і т.д.”. Етнограф Виноградова Л.М. даний ритуал роз’яснює як “акт задобрювання природних сил з метою захисту від їх же шкідливого впливу”. Не забували за святковим столом згадати і про померлих предків, тому і їх потрібно задобрити, так як душі предків являються опікунами сільського господарства і тваринництва. “Батько наливав горілки, і завжди із своєї стопки лине на стіл, прибайваючи: “Пом’яни, Господи Боже, Царю Небесний, всіх родичів померлих. Хай со Святими спочивають, а нам з того світу пріяють».    Першу ложку куті, як і на першу коляду, має право з’їсти батько, а вже після нього вся сім’я з’їдала по три ложки куті і всі приступали вечеряти. Після вечері зі столу не прибирають, “бо прийдуть померлі родичі вечеряти”. Отже, Святий вечір – це  є поминальний вечір, всі елементи якого являються відгомонами язичницьких вірувань.
      Різдво у Сварицевичах має свій неповторний колорит і особливу святковість.
  “От і Роздво прийшло, ніхто в хати не сідав їсти , поки не прийдуть з церкви старші». Кутю, що залишалася після святої вечері, господар виносив на подвір’я і годував нею корову, коня та курей. При цьому приказував: “З празднічком! З святим Рождіством!”. А ту булку хліба, яку господар залишав на Святвечір у хліві, він цього дня також разом із кутею давав з’їсти корові та коню.
А далі в Сварицевичах чекали гостей або ж самі йшли в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жіночої статі. Сварицевичани вірили, що “йик жінка чи якась дівка першію зайде в хату, то обізатєльно принесе якесь лихо”, а коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися ще й пригостити. Під вечір чекали колядників. 
Зайшовши до хати, колядники промовляли:
 
Добрий вечор! Чи можна вам поколядувати ! Далі  співали колядки:
Колядин, колядин, я у батька один
Дайте дядьку ковбасу
Бо я хату рознесу,.
За корову лису дайте  крупів мису,
А за половую дайте щей  другую.
Колядую, колядую, на все добре вам я чую
Або
А я вашую шию до свеї прішию,Свєт вечор, свєт.
За корову лису дайте мні круп мису,
Свєт вечор, свєт.
А за половую дайте ще й другую,
Свєт вечор, свєт.
А за мою ласку дайте ще й ковбаску,
Свєт вечор, свєт, вечор свєт.
Ще є дуже багато колядок та щедрівок, які співають саме  у Сварицевичах ,  їх різноманітність  висвітлюється у новому краєзнавчому матеріалі «Пісенна спадщина жителів села Сварицевичі», який буде на сайті згодом.
У Сварицевичах і до тепер знають такі прислів’я і прогнозування погоди пов’язані з Різдвом: “Дми не дми – не до Роздва йде , а до Великодня. Лучче Роздво тріскуче, ніж пекуче. Зелене Роздво – білий Великдень. Який день на Роздво, такий і на Петра. В який день випало Роздво, в такий день тре починати жнива”.
   Особливі традиції в сварицевичан були на «Щодрика» на передодні  свята Василя Великого
І досі серед господарів побутує звичай на «Щодрика» вивезти віз гною на поле, щоб усе в полі родило, фруктові дерева перев’язували перевеслом з соломи, щоб плодоносили, як кажуть місцеві жителі «Щоб щодрувалоса цілий рік». Ці традиції яскраво засвічують віру селян до будь – якого починання на «Щодрика». Обов’язковим елементом щедрування було посівання господарів і їх діток пшеницею. Адже пшениця – символ достатку і благополуччя. Посіваючи, щедрувальник промовляв: “Сію, сію, посіваю! З Новим роком вас вітаю! Уроди, Боже, жито, пшеницю, і всяку пашницю, у полі зерно, а в домі добро, на току ворошок, а в печі пиріжок, і нам пирогів у мішок!”. Старожили зауважують «Не можнабуло   посіване зерно вимітати з хати. Його змітали разом із сміттєм, яке не виносили ще од Святвечора, аби багатства прибільшалоса і потрохи висівали на другий день у садку чи на полі, прибайваючи: “Роди расно! Роди строчно! Сам Бог переблагословив!” 
Водохреща
День святого Богоявлення і Хрещення Господнього відзначають 19 січня. Більш уживана назва цього празника у Сварицевичах – “Хріщеннє”, або “Хрісці”. Це третє, найбільше і завершальне свято різдвяноноворічного циклу. З цим святом пов’язують Хрещення на Йордані Ісуса Христа. Попоравшись по господарству, сварицевичани поспішали до церкви. “Бало воду святили  на Заруччі (місце на р.Стубла), тамічка ще зранку чоловіки вирізвають з льоду хреста, ставлять його біля ополонки, обливаливають соком з червоного бурака і біля хреста ставлять штук 3-4 йолки”. Саме тут батюшка  освячував воду і гілочки ялини, які віруючі тримали у своїх руках. “Геті гілочки треба держати у хоромінах на случай бурану, щоб лихо не заходило в хату”.  Зараз воду освячують у церкві , а хрещенська купіль відбувається на місцевому ставку. Етнограф В.Скуратівський свідчить, що “...освячену воду кожен набирає собі у глечик...» Проте у досліджуваному селі цей процес відбувався по-іншому. Про це місцеві старожили згадують наступне: “Щоб кажон не ліз  зо своєю посудою, то  церковні прислужники  самі наливав кажному святої води, якеї треба було зразу трохи надпити і помазати по лиці”.  Вся сім’я з нетерпінням чекала , коли нарешті можна буде напитися святої хрещенської води, бо вона мала велику чудодійну силу – зцілювала від недугів. П’ється така вода тричі і невеликими ковтками. Лише після того, як нап’єшся такої води, можна було сідати до святкового столу . Вже підвечір цього дня відбувався ритуал, який остаточно ознаменовував закінчення різдвяноноворічних свят. “Под вечор з хати виносили сіно, яке заносили перед Роздвом, знімали настілника і хазяїн подкладав свою шапку, щоб голова од клопоту не боліла. Гете сіно ховали в клюні, бо коли  їхали горати весною, то давали його з’їсти коню чи волам, щоб не падали на ноги”. І до сьогодні сварицевичани освячують свої домівки йорданською водою, а також малюють побілом на одвірках хрестики, а на печі ложку ,хрестик і ялинку. Цим же побілом обводять всю хату по периметру, створюючи символічне захисне коло, яке має оберегти господарство від всякого лиха. Як бачимо у Сварицевичах і досі зберігаються залишки дохристиянських вірувань, хоча християнські звичаї ціняться і домінують.    
 
Останнє оновлення на Середа, 06 січня 2021, 10:06
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити