Ви зараз тут: Головна
 

Опитування

Як часто Ви відвідуєте нашу бібліотеку!
 

Статистика



Душа людська - мов копанка криниця Друк e-mail
Написав(ла) Бібліотекар   
Четвер, 15 жовтня 2020, 14:00

Невмирущим джерелом наших душ та нашої пам’яті роду є криниця, життєдайне диво української землі, символ достатку та невичерпної людської доброти. Цей домашній оберіг завжди був зв’язком між поколіннями, між минулим та сьогоденням. Адже копалися криниці дідами, батьками, а п’ють з них воду діти, онуки і правнуки. З давніх-давен люди намагалися бережно ставитись до криниці, оспівували її в піснях, віршах, складали легенди. Сільські діти  з малечку знали,що не можна плювати в колодязь та лихословити біля нього. Люди ревно вірили,  того хто не буде виконувати цих застережень неодмінно настигне лихо. Відомий колодязник  Сидор П’ятип’ятниця залишив для нас слова - застереження: «… Скільки криниць на землі, скільки й зірок на небозводі. І якщо вам доводилося бачити як падає долі небесниця, знайте: то десь замутилося джерело. Отже, діти, щоб не згасли зірки, оберігайте живі криниці! Нехай кожному з вас яскраво світить своя іменна зірниця...». Про одну із таких іменних криниць-зірниць я хочу розповісти.

 

У селі Сварицевичі Дубровицького району у південно - східному напрямі від села, у лісі в урочищі «Сукач» є така криниця. Всі в селі від старого до малого називають її «дашков колодязь» («…ідемо по чорниці, чи по гриби до «дашкового колодязя», звикли говорити місцеві жителі). Викопав її в 1943 році  місцевий житель, Московчик Олексій Трохимович, 1920 року народження. Ховаючись від лихоліть війни сім’я Московчиків, як і десятки інших сварицевицьких сімей, викопала землянку в лісі,  для проживання. «Було вейми трудно, голод, холод, хвороби, воші, тиф, да щей вужі в придачу в тих землянках. Бало спить дитина, а біля її вуж скрутивса, мабудь тоже шукав тепла. Зразу бойилиса  їх, а потом ньи. Бо страх смерти був сильніший. Сило  время од время бомбили німці», пізніше згадувала  місцева жителька Місюра Ульяна  Іванівна 1925 року народження, яка була близькою родичкою сім’ї Московчиків.

   В 1944 році Московчик Олексій Трохимович пішов на фронт Другої світової війни, залишивши дружину, з двома маленькими дітьми саму, в спаленому вщент селі. Важко було молодій жінці самій  виховувати дітей, але, що поробиш, такий був   час, війна, треба було якось жити, тяжко працювати і все стерпіти. У лютому 1945 року рядовий Московчик  Олексій, загинув у бою у віці 25 років, не доживши до перемоги всього три місяці. Скільки їх здорових, молодих, красивих, загинуло на тій страшній війні, скільки скалічених душ і поколінь потому, скільки їх гине ще нині  на Сході нашої країни. Похований Московчик Олексій Трохимович  у селі Буковець Торунського воєводства, у  Польщі, та він залишив після себе  добрий слід, викопавши криницю в лісі, з якої люди і досі п’ють джерельну  воду,  чисту немов кришталь. Минуло  відтоді 77 років, але вода в криниці жодного разу  не висихала, навіть у дуже посушливі роки.  У народі кажуть: у людини з чорною душею та лихим серцем, не може бути  такої смачної води. Можливо «дашков» колодязь так довго напуває людей, за рахунок  сосни, яка виросла стрункою красунею майже під самим джерелом. Залишилось ще навіть дерев’яне цямриння, яким із середини оброблена криниця. Багатьох перехожих  бачив на своєму віку цей колодязь, чув багато теплих слів та приємних думок про свого творця… « Ходила вчора по чорниці - говорить місцева літня жіночка Холодько Тетяна Василівна, було дуже жарко, закінчилася вода, але я згадала, що десь тут є «дашков» колодязь, знайшла, напилася, посиділа на лавочці у затінку, подякувала криниці і Московчику та й  пішла далі збирати ягоди».  Таких криниць у Сварицевицькому лісі було багато. Деякі   залишились із часів війни, деякі викопали лісники. Але з тих чи інших причин всі вони повисихали, позасипались і припинили своє існування. Місце, де знаходиться «дашков» колодязь може привабити не тільки місцевих жителів , але й подорожуючого туриста. Справа від колодязя красується сосновий ліс, як говорять в Сварицевичах «край», там можна збирати чорниці. брусниці, лохину (в Сварицевичах «буцяхини»), гриби. А з ліва болото, в якому росте журавлина дрібноплідна (клюква),  лікарські рослини ( «багон»), та червонокнижна ( меч-трава болотна в сварицевичах «чорноголовей»). Можна почути та побачити різних лісових птахів.

  Згодом, коли  люди перебралися жити в село, стали  з’являтися  різні колодязі, дерев’яні (які повністю із самого дна, і до самого верху зроблені із дерева), із журавлями, а пізніше будувалися із бетонних труб, або кружків зроблених вручну спеціальною формою. Вода в таких колодязях доставалася корбою і як говорили в Сварицевичах  «лєбьодкою», а де вода була близько « ключкою».  Зазвичай колодязі копалися  на межі із сусідом, або взагалі на загальній вулиці. Час від часу  такі криниці чистилися всім колективом. До журавля, корби, або ключки, прив’язували оцинковане відро, яке ніхто не забирав. Взимку біля колодязя напували худобу, а влітку, навіть прали одяг, але кожен  знав , що після себе  треба ретельно прибирати, адже вода, як і хліб свята, тож біля колодязя  завжди було чисто.

 Одним  із основних атрибутів криниці була лава, яку будували біля кожного колодязя, на знак пошани до подорожуючих.  А ще садили калину, як символ дівочої вроди і чистоти. Нажаль колективні криниці в селі стають занедбаними. Селяни користуються водою із свердловин та водогонів, проводять її до будинків та колонок. Але далеко у лісі,  в урочищі «сукач», живе,  хлюпоче, радіє відвідувачам  «дашкова» криниця. Своїм існуванням міцно тримає зв'язок багатьох поколінь, зв'язок минулого і сьогодення. Зростає уже четверте покоління нащадків Олексія Трохимовича. Час від часу вони збираються  біля криниці – родинної пам’ятки, підтримуючи дідівський спадок в належному стані, згадуючи добрим словом свого предка, який залишив по собі гарний споминок.

За селом у нас криничка

Неглибока , невеличка

Клен шумить над нею листом

В ній вода холодна, чиста

   Знають люди: як нап’єшся

   Наче сили наберешся.

   І говорять: то криниця

  У якій жива водиця.

Висновок:

  • Метою даного краєзнавчого  матеріалу є  виховання у дітей та молоді  бережного ставлення  до криниць, та природи рідного краю; розвивати бажання оберігати все прекрасне навкруги; розкриття духовного та  побутового значення криниць; шанобливого ставлення до  звичаїв та обрядів своїх предків; пам’яті роду та  патріотичного виховання   гідного громадянина України, адже людина починає своє виховання із сім’ї, із місця де народилася, із свого близького  оточення.

 

          Використані спогади  жителів села Сварицевичі:

  • Місюри Улляни Іванівни  1925р.н.;
  • Холодько Тетяни Василівни 1952р.н.

 

 

Останнє оновлення на Четвер, 15 жовтня 2020, 14:03
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити